і через роки - ми такі ж молоді

21 марта
і через роки - ми такі ж молоді
Источник новости и автор текста
Журавльова Г.В., секретар виконкому

«Молодими залишаються і через роки»

Про Щасливе та його людей можна написати не одну книгу. І цікавими є спогади кожного мешканця окремо. Нікитенко Надія Василівна у своїх записках згадує, що спочатку тут були колгоспи: в с. Бортничі колгосп  ім. Щорса,   в хутор « Гора» – колгосп ім. Андреєва. 20 квітня 1957 р. колгоспи об’єдналися в радгосп «Бортничі», в 1984 радгосп реорганізувався в держплемзавод «Бортничі», а 28 травня 1996 року створено ВАТ «Племінний завод «Бортничі».

Надія Василівна проживає в Щасливому з 1964 року. Приїхала в гості до брата, а залишилася тут назавжди.

Село було невеличке, кілька домів, бараки, сільська баня, клуб, їдальня, лікарня, контора, в якій сьогодні розташована музична школа,- згадує Нікитенко Н.В. Перед конторою був красивий фонтан. Що її вразило так це те, що село потопало в зелені,садах, навколо алеї з троянд. Від самої траси  з однієї сторони вишневий сад, з другої – яблуні, далі груші. Таких сортів зараз немає. Гілля гнулося. Управляючим садової бригади тоді був Тютюн В.Н., бригадирами Кузьмічова Л.С., Бовсуновський В. Бухгалтером Якимчук-Стасюкова В.В. За бараками росла молода соснова посадка, де було багато грибів, і теплиця, де вирощували овочі та квіти, бригадиром була (Шматова) Дяченко Г.Д. На кутку, ближче до жовтого будинку (Л.Українки,14), був маленький будинок. Це була контора садової бригади. Між бараками знаходився ларьок, де продавалися кури, яйця з птахоферми радгоспу. Далі гараж, мехмайстерня, будівельний двір. А за півтора кілометру від центру розташувалася тракторна бригада, кузня, і було багато техніки. Звідси і пішла назва «табір», тепер так називається частина Щасливого. А тоді це було кілька будиночків, збудованих радгоспом для доярок та телятниць, трактористів, гуртожиток  і велика ферма, де розводили племінних корів, були коні, свині. До речі, в 1966 році  саме тут знімався перший 4-х серійний фільм «Варькіна земля», в якому знімалися дуже відомі актори. І воли, і коні, і техніка у фільмі теж радгоспна. За нагоди, подивіться цей фільм.  Хоч режисери намагалися  показати нібито все відбувається в Криму, а насправді і річка, і поля, і люди, і навіть будинок був збудований біля ферми для зйомок фільму - все в Щасливому.

У своїх спогадах Надія Василівна  розказує, що доярки радгоспу займали перші місця по району, їх нагороджували орденами, медалями, направляли на виставку в Москву. Спочатку на фермі робилося все вручну. Навіть Надія, щоб заробити більше грошей, коли працювала в огородній бригаді, вручну завантажувала разом З бурдей ним Василем на підводу навіз і самі вивозили в бурти. Згодом все механізували.  На роботу Нікитенко приймав Вукалович С.П., направив працювати в огородню бригаду, а поселили у гуртожиток, де зараз пошта. У перший день їй запам’яталось, як  вона йшла на роботу, біля будівельного двору зустріла діда Косинського, він їхав на волах, і тут як вигукне: «Ого, які тут корови!». Дівчата почали сміятися  і кажуть: «Так це ж воли». Згодом Надія узнала цілу історію про цих воликів. Їх виростила Кошіль Інна Євгенівна. Це були породисті ручні воли, коли виросли, їх забрали на будівельний двір як тягову робочу силу. А  Інна Євгенівна працювала тоді бригадиром на плівкових теплицях. Так ці волики, як почують її голос йдуть за нею слідом. Мусили їх віддати на ферму в х. Гору, де розводили молодняк.

Надії дуже подобалось працювати в огородній бригаді, садити за трактором капусту, їдеш  на причепі трактора і бачиш, як вирисовуються рядки розсади. Та ще й тракторист був веселий, молодий Свириденко Микола, а в бригаді багато дівчат. А ще дівчата закладали парники, вирощували розсаду для посадки овочів. Садили, збирали, вантажили, відправляли овочі в магазини Києва.

В 1965 році, далі розповідає Надія Василівна, на «таборі» побудували великий гуртожиток і, хто працював в огородній бригаді, переселися  з центру в нову будівлю. Звичайно, не було легко. В кімнаті були лише металеві пружинні ліжка, дерев’яні саморобні столи та лавки. Та було весело. Після роботи ходили на танці в центр, по дорозі співали пісні. В клубі вже існував хоровий колектив, духовий оркестр, ансамбль хор ланки. В художній самодіяльності приймали участь майже всі.

Поступово село розросталося. Будувалися багатоповерхові будинки, проводили світло.  Вукалович С.П. був господарем! До схід сонця побуває на всіх полях, на фермах. І от що Надії більше всього в ньому подобалося, це те, що він знав всі родини своїх робітників, хто чим живе, як дихає, а їх було вже тоді 1,5 тисячі мешканців. Хоч накричить, стукне кулаком по столу, але й пожаліє. Багатьох примушував вчитися, підвищувати свою кваліфікацію, розвиватися в різних напрямках. Було 8 відділків, між колективами  відбувалися змагання, вручалися грамоти, нагороджувалися турпоїздками, люди отримували житло. Радгосп процвітав. Із-за кордону приїжджали за досвідом.  Були делегації з Канади, Франції та інших країн.

Надія Василівна дуже мріяла  вступити до педагогічного інституту, навіть трішки попрацювала в дитячому садку, де завідуючою була Бородиня Юлія Макарівна. Дитячий садок «Ромашка» завжди був і є найкращим в області. Однак, довелося вчитися  в сільськогосподарському технікуму, де отримала спеціальність «зоотехнік», а далі вивчилася на бухгалтера. І останні тридцять років працювала бухгалтером в центральній бухгалтерії. Звичайно, Надія Василівна вже на пенсії. Але  в душі відчуває себе юною дівчиною, якою приїхала в Щасливе понад 50 років тому. Дивиться як змінилося село, особливо, як іти на «табір», там є місток, де протікала річка «Демидівка».  Весною через місток не можна було перейти, вода, як в горах  ревла, переливалася через край.  Дівчат на  роботу, а діток  в школу, в дитячий садок  перевозили на тракторі, а трохи далі, за цвинтарем перебиралися на паромі. А тепер кругом асфальтні дороги, маршрутки, освітлення, дитячі майданчики, магазини, прекрасна школа, сільська рада, але чогось стало сумно, немає тих пісень, немає тієї зелені та квітів, ще й культури не вистачає. Якось в газеті «Вісті Щасливого» молодь  скаржилася, що того немає, того немає, хочуть жити комфортно, і чекають, що хтось це має зробити. Потрібно самим робити комфортне життя, як колись починали в радгоспі, ми. Садіть дерева, парк, прибирайте смітники, не смітіть. Залучайтесь до художніх колективів. Привчайте дітей і самі будьте активними учасниками у житті села! – з такою оптимістичною позицією висловилася Нікитенко.

 

 

Просмотров: 168